Дисципліна проти мотивації

Що таке мотивація? Звідки вона береться і куди зникає? Чому її завжди шукають? Зараз розберемось. Згадай себе в момент супер вмотивованості, якщо в тебе такі були. Тебе драйвила твоя ідея настільки, що не давала спокою, ти хотів займатись нею і більш нічим іншим. Це прекрасне відчуття, яке заряджало тебе рухатись далі. Будь-які перешкоди сприймались як всього лиш тимчасові незручності. Мотивація здатна на дійсно круті речі. Але звідки вона виникає? Тут все просто, спочатку з’являється ідея. І якщо мотивація — це вже спалах сірки на сірнику, то ідея — це рух сірника по коробу. Вони разом тебе і запалюють. Це може бути ідея створення власного бізнесу, подкасту, спортивного тіла, стабільного життя і ще мільйон варіантів. І їх обʼєднує одне — ти бачиш себе в ній. Ти уявляєш, як круто мати свою кавʼярню, розвивати її як бізнес, в тебе в голові вже намальований дизайн цієї кафешки чи кіоску, як ти будеш наймати персонал чи сам стояти за баром, як вона дозволить тобі звільнитись із роботи і працювати самому на себе. Ти бачиш це. Ти хочеш цього. Це мотивує тебе і ти вже шукаєш найкращу еспресо машину у свою унікальну і точно успішну в майбутньому кавʼярню. Або ще. Ти відвідав змагання по єдиноборствах, де в ринг чи на татамі виходять справжні гладіатори нового часу і в межах правил виявляють сильнішого з поміж себе. Тебе захоплює їхня сміливість, вправність, рухи, фізична сила та майстерність. Тебе захоплює гомін і клекотання натовпу, який підтримує свого улюбленця, незнайомі люди, для яких зірка в рингу є ідолом. І ти хочеш бути тим ідолом. Тебе манить такий стиль життя і вже завтра ти записуєшся в спортзал, щоб стати на доріжку чемпіонства. Або на тому ж заході ти почув, як диктор представляє учасників своїм гучним виразним голосом, який пробирає тебе до самих кісток. В тебе біжать мурахи по спині від його «Let’s ready for a ramble!!». І понад все на світі ти хочеш мати такий же потужний голос. Хочеш говорити красиво, чітко, виразно. Щоб тебе слухали і заслуховувались, щоб думки ні в кого не виникало перебивати той солодкий, як мед, потік слів з твоїх уст. Щоб ти міг повести за собою тисячі й мільйони, а може й всю країну. І ти вже шукаєш курси ораторського мистецтва поблизу свого дому. Так виникає мотивація. Амбітна ідея, яка захоплює тебе настільки, що витісняє все на своєму шляху. Ціль, яку ти хочеш досягти і знаєш чому. Ти ще не до кінця розумієш як, але ти бачиш себе з фінальним результатом: власна кавʼярня на розі (а може й мережа престижних ресторанів), чемпіоном популярного промоушена, з багатомільйонною фанатською базою і хорошим контрактом, найкращим спікером, який збирає стадіони, розганяючи мурахи по спинах всім присутнім. Та й навіть якщо твої цілі не такі амбітні. Навіть якщо це просто бажання мати кубики преса і можливість підтримати розмову в колективі — це також цілі, вони також породжують мотивацію. Або не породжують, якщо ти лінивий або не амбітний. Тоді взагалі все просто. Нема бажаннь — нема проблем з мотивацією їх виконувати. Певен, ти погодишся, що слово мотивація найчастіше зустрічається в словосполученні «знайти мотивацію», «не згубити мотивацію», «підтримувати мотивацію». То чому вона така інертна штука? Чому її так складно знайти і просто втратити? І знову все залежить від ідеї. А що якщо це не твоя ідея? Що якщо ідея створення кавʼярні навʼязана якимось блогером з ютубу, де він сказав, що 9-5 робота — це рабство на «пана», краще працювати на себе і контролювати своє життя, а кавʼярня у твоїх очах найпростіший бізнес, який можна запустити хоч завтра. А що, якщо бажання стати професійним атлетом — це лише бажання публічного визнання, і це визнання ти вперше побачив на грандіозній події минулими вихідними? А що, якщо тебе просто розізлили чиїсь слова в діалозі, що ти не можеш і двох слів звʼязати без вставних «еее» і тебе це заділо (це також мотивація, але мотивація деструктивна, з нею справ краще взагалі не мати)? Словом, що якщо всі ці ідеї не твої, а навʼязані кимось, але ти дуже хочеш в них вірити? Що ж, раджу в такому випадку спочатку пропусти її через фільтр критичного мислення і позазирати в свій записничок цінностей та мрій, якщо такий в тебе є. Чи має вона щось спільне з цим списочком і чи справді варта твоєї уваги? Якщо так, то мотивація виникне сама собою, якщо ж ні й тобі треба її шукати — ідея не твоя, облиш її. Вона прийде до тебе в потрібний для цього час, не силкуй себе. Повернімося ж до дійсно твоїх ідей. Вони тебе запалюють, як факел і ти починаєш освітлювати не відомі до того темні закутки своїх бажань і спочатку стрімко рухаєшся до своєї мети, але з часом мотивація згасає, а то й взагалі розчиняється назавжди, лишаючи на памʼять лише: «От в мене була колись ідея на мільйон…». Бо ідеї натикаються на реальність, а реальність не така проста, як здавалось на перший погляд. Виявляється, що в тебе на районі вже в кожному потенційному місці стоїть по 1-2 кіоска з кавою, орендувати хороше приміщення за адекватні гроші нема ніякої змоги, для приготування кави потрібна не тільки кавомашина, а ще сотня інших принад, які треба закупити в перші ж місяці роботи, ти не знаєш ні постачальників, ні умов на цьому ринку, врешті, ти попросив прорахував бюджет знаючих людей і щоб запустити кіоск з кавою тобі треба продати квартиру. Або ти прийшов в бійцівський зал і одразу попросився в спаринг, щоб швиденько відчути цей дух справжнього воїна, але відчув тільки приниження від своєї безпорадності та сильний головний біль на наступний ранок. А ще ходити на 5-6 тренувань на тиждень дуже виснажує і забирає ввесь твій вільний час, а прогнози вийти тобі на який-небудь професійний бій від тренера приблизно роки через два. Або ти пішов на курси ораторського мистецтва і замість отримання магічної пігулки вільномовства, ви повторюєте якісь чудернацькі звуки, схожі на кривляння. Ти зіштовхуєшся з побутовими проблемами, виявляється, не все так просто, як здавалось на початку і прогресу ти зовсім не бачиш. Твоя ідея, не така, якою ти собі уявляв. А точніше — шлях до неї. І ти починаєш потухати. Піднесення і мотивація зіштовхуються з суворою реальністю, тобі чимдалі складніше стає просуватись до своєї мети. Часто саме тут настає мертва точка. Мертва вона, бо помирає твоя мотивація. І або ти знову її відшукуєш, або хорониш і свою ідею. Тому мотивація — штука не надійна і не стабільна. Покладатись лише на неї не варто. Але є дещо більш дієве. Як мінімум для мене. Це дещо зветься дисципліна. В моєму випадку вона важливіша за мотивацію. Зараз поясню чому. Для мотивації ти завжди задаєш питання чому тобі варто це робити і чи варто взагалі, тобі треба підкріплення своїм рішенням, тобі треба відповіді. Дисципліна ж питань не ставить і відповідей не вимагає Ти визначив ціль, чітко розумієш для чого вона тобі, розумієш всю складність і тривалість процесу і просто йдеш до неї маленькими, але стабільними кроками. Дисципліна чудово працює в рутинних задачах, коли тобі треба робити схожі дії впродовж довгого періоду часу. Ти не питаєш себе, чи треба тобі сьогодні вставати о 6-ій, щоб до 7-мої твоя кав’ярня була відкрита і могла обслуговувати вранішніх клієнтів. Ти просто ставиш будильник кожен день на 6 і встаєш по ньому. Твоя кавʼярня повинна бути відкрита о 7-ій щодня, тобі потрібна ця стабільність, вона створює лояльну аудиторію покупців, що є запорукою стабільних доходів. Ти не питаєш, чи підеш ти завтра на тренування. В тебе розклад занять — це як робота. Можеш пропустити їх коли захворів або вмер. Тільки так напрацьовується чемпіонська майстерність в цьому ремеслі. Ти не питаєш, чи треба сьогодні тобі робити вправи для дикції й практикувати промови перед дзеркалом або на камеру. В тебе для цього, виділений заздалегідь, час у твоєму календарі. І в цей час ти робиш те, що маєш. Таким чином ти зменшуєш ризик зіскочити з наміреного шляху, бо одного ранку ти не знайшов мотивації, іншим відчував себе не в ресурсі, потім якась зустріч чи свято і ввесь прогрес коту під хвіст. А ще таким чином ти позбавляєш себе необхідності в щоденному виборі. Робити мені сьогодні це чи не робити? Такі вибори дуже втомлюють і відбирають багато твоєї енергії та уваги, які є дуже цінними в наш час. Дисципліна — це свобода. Свобода вибирати ким ти хочеш бути. Це розуміння необхідності часом робити дещо поза своїм бажанням, навіть деколи змушуючи себе. Вона допомагає тобі ставати кращою версією себе і не сподіватись тільки на мінливу мотивацію. Але для цього підходу треба одна дуже важлива річ — ясність. Ти маєш чітко розуміти, для чого ти це робиш і що хочеш отримати. Ти маєш знати відповідь на свої питання: для чого я встаю так рано? Чому я майже живу в тренажерному залі? Що мені дадуть ці щоденні практики перед дзеркалом? Якщо вони є, дисципліна допоможе досягнути бажаного. Твоє грандіозне бачення життя, ким ти себе уявляєш і ким хочеш бути, формує цю ясність. З цих образів створюються цілі та ідеї. Ідеї, насичені мотивацією та підкріплені дисципліною, перетворюються у звички. Звички переростають в стиль життя. А цей стиль життя і робить з тебе особистість, яку ти бачив у своєму грандіозному баченні. Простий, покроковий план в успішне життя.

Коли я писав ці рядки, зловив себе на думці, що цього простого плану в мене зараз і нема. Нема ясності, рівно як і записничка з моїми життєвими цінностями та глобальними планами. З дисципліною та мотивацією в мене проблем ніколи не було. Натомість, завжди не вистачало ось цього одного компонента — ясності. Я хочу розібратись, до чого прагну, що хочу отримати й відповісти собі на питання «Ким я бачу себе через 5 років?». Якщо ти також не можеш сформувати для себе відповідь на це питання, але дуже хотів би, в одному з наступних постів я постараюсь показати, що вийшло в мене. Можливо тебе це змотивує, можливо віднайдеш щось корисне і для себе.

В чернетках цієї розповіді я мав план довести, чому дисципліна важливіша за мотивацію, але в процесі зрозумів, що це не зовсім так. Вони доповнюють одна одну. І якщо мотивація — це спалах сірки на сірнику, ідея — рух сірника об коробок, то дисціпліна — це правильний кут нахилу сірника, який забеспечить йому довге і тривале горіння.